Ви коли-небудь дивились фільм жахів і ловили себе на думці: «Гей, це ніби ролик з YouTube, але з більшим бюджетом»? Саме таке відчуття залишає «Шелбі Оукс», дебютний повнометражний фільм відомого ютубера-кінокритика Кріса Стакманна.
Стрічка, яку дистрибує Neon, грає на межі між псевдодокументальним стилем, знайденими кадрами й класичним хорором — і все це з нотками особистої драми.
За сюжетом, головна героїня Мія (Камілла Салліван) шукає свою зниклу сестру Райлі (Сара Дурн) — блогерку, яка досліджувала надприродне і одного дня просто зникла під час зйомок у покинутому місті Шелбі Оукс. Минуло десять років, а таємниця досі не розкрита. Здавалося б, усе готово для напруженого детективу з моторошними елементами, але Кріс Стакманн обирає інший шлях — глибше копає у людський страх і травму.
Читайте також: Фільми та серіали жовтня 2025: що подивитися цього місяця
Як ютубер став режисером і чому це важливо
Кріс Стакманн — не просто блогер. Його YouTube-канал із сотнями рецензій має мільйони переглядів, а сам він завжди мріяв перейти з аналізу до створення власного кіно.
«Шелбі Оукс» став його квитком у світ режисури, і в цьому, безумовно, є щось зворушливе. Фільм виглядає як любовний лист усім хорорам, які він колись розбирав у своїх відео.
Але тут і пастка: відчутно, що автор більше фанат жанру, ніж його реформатор.
Деякі сцени надихають — зокрема перші півгодини, коли історія вибудовується у форматі мок’юментарі, і глядач втягується в «реалістичну» документальну атмосферу.
Коли ж дія переходить до традиційного наративу, магія трохи зникає — ніби фільм сам не впевнений, ким він хоче бути.
Сюжет, який починається потужно, але…
У першій частині «Шелбі Оукс» глядач знайомиться з холодною, вологою атмосферою американської глибинки. Тут, серед лісів Огайо, зникла Райлі, і саме тут її сестра сподівається знайти відповіді.
Знайдені кадри, старі VHS-записи, архівні відео — усе це створює відчуття справжнього розслідування. Але ближче до середини фільм різко змінює курс і переходить у класичний хорор на кшталт «Спадкового».
Кріс Стакманн намагається зробити щось атмосферне і серйозне, але, на жаль, зловживає відомими тропами: раптові звуки, темні силуети, старі фото, дивні символи — усе вже знайоме шанувальникам жанру.
Попри це, «Шелбі Оукс» не можна назвати провальним. Він щирий, а іноді навіть по-доброму наївний — як фільм, створений фанатом для фанатів.
Кіно, яке лякає не стільки жахами, скільки впізнаваністю
Найбільш моторошне у фільмі — це навіть не привиди чи прокляття, а сама атмосфера знайомого контенту. У якийсь момент ти ловиш себе на думці, що дивишся не кіно, а чергове відео на YouTube-каналі «реальні розслідування».
І це, можливо, головний задум Стакманна — стерти межу між реальністю та медіа.
Коли жах приходить не з потойбіччя, а з екрана, який ти сам увімкнув, — ось тоді справді страшно.
До речі, у фільмі є низка елементів, які явно натхненні реальним життям автора. Сам Стакманн розповідав, що частково спирався на власний досвід — зокрема історію відчуження сестри від Свідків Єгови.
Але ці мотиви, хоч і потенційно сильні, у фільмі звучать надто поверхнево.
Сильні сторони «Шелбі Оукс»
Незважаючи на недоліки, фільм має свої яскраві моменти. Ось кілька речей, які дійсно працюють:
- Візуальна стилістика. Операторська робота Ендрю Скотта Бейрда створює дивовижну атмосферу — холодну, сирувату, повну відчуття загрози.
- Камілла Салліван у головній ролі. Її емоційна гра додає фільму глибини, якої бракує сценарію.
- Продюсер Майк Фленаган. Його вплив відчутний у деталях — уважність до драми та людського страху, а не лише до монстрів.
Де фільм спотикається
На жаль, «Шелбі Оукс» не уникає типових помилок дебютантів:
- Сценарій слабко тримає темп. Середина фільму відчутно просідає, і деякі сцени здаються затягнутими.
- Діалоги. Місцями вони звучать надто «сценарно», ніби їх писали для короткометражки, а не повного метра.
- Страхи за шаблоном. Візуально гарно, але емоційно — очікувано.
Проте, якщо сприймати це кіно як експеримент і першу спробу блогера стати режисером — усе виглядає чесно.
Що символізує Шелбі Оукс
Місто-привид у фільмі — це не лише місце дії, а й метафора. Це символ спогадів, втрат і інформаційного шуму, в якому ми всі губимося.
Героїня шукає не лише сестру, а й саму себе — у світі, де кожен знімає, але ніхто не бачить правди.
Можливо, тому фільм так відгукується тим, хто втомився від нескінченних «реаліті» і «фейкових документалок». Він показує, що навіть у надуманих історіях може бути місце справжнім емоціям.
Висновок: чесний дебют із потенціалом
Рецензія на фільм «Шелбі Оукс» показує, що Кріс Стакманн — не просто ютубер, який вирішив спробувати себе у великому кіно. Це людина, що щиро любить жанр і намагається осмислити його зсередини.
Так, фільм не революційний, але в ньому є енергія, сміливість і бажання творити. І, можливо, це головне.
«Шелбі Оукс» — не жах, який залишить тебе без сну, але точно той, після якого хочеться поговорити про те, як ми споживаємо страх у цифрову епоху.
Шелбі Оукс 2025:
- Назва: Shelby Oaks (2025)
- Режисер: Кріс Стакманн
- У ролях: Камілла Салліван, Сара Дурн, Кіт Девід, Брендан Секстон III
- Тривалість: 1 година 31 хвилина
- Дистриб’ютор: Neon
- Дата виходу: 24 жовтня 2025
Фінальна думка
Якщо ти фанат містичних історій, зниклих людей і тремтячих кадрів — «Шелбі Оукс» точно вартий уваги. А якщо просто хочеш побачити, як ютубер намагається стати серйозним режисером, — це чудова нагода.
Не шедевр, але чесна спроба, зроблена з любов’ю до кіно.
