На Міжнародному кінофестивалі в Торонто відбулася світова прем’єра нового фільму Зака Снайдера «Остання фотографія» (The Last Photograph). Показ стрічки відбувся 13 вересня 2026 року в межах спеціальної події TIFF. Для режисера це особливий проєкт, адже він роками намагався втілити його на екрані, а тепер представив картину як незалежний фільм, що поки не має дистриб’ютора.
У центрі сюжету — колишній агент Управління боротьби з наркотиками США Ітан Блек, який вирушає до віддаленого регіону Південної Америки після вбивства його брата й сестри — дипломатів. Їхні діти зникають, і герой намагається знайти їх за допомогою фотографа Джо Воллеса, який стверджує, що бачив убивць. Подорож поступово перетворюється на небезпечне протистояння з минулим, де реальність і видіння починають змішуватися.
Головні ролі виконали Стюарт Мартін, відомий за фільмом «Армія злодіїв», та Фра Фі, який знімався у серіалі «Соколине око». Також у картині зіграли Костанца Андраде, Джекі Кей, Кароліна Енао та Марлон Морено.
Проєкт, який Снайдер виношував роками
Історія «Останньої фотографії» почалася задовго до нинішньої прем’єри. Снайдер працював над ідеєю ще з середини 2000-х років. За цей час проєкт неодноразово змінювався, а серед акторів, яких свого часу пов’язували з фільмом, були Крістіан Бейл і Шон Пенн. Урешті режисер вирішив повернутися до задуму вже як незалежний автор.
Снайдер не лише поставив картину, а й особисто працював як оператор-постановник. Сценарій написав Курт Джонстад, із яким режисер уже співпрацював над «300 спартанцями» та дилогією «Бунтівний місяць». Зйомки проходили в Ісландії, Колумбії та Лос-Анджелесі, а основний виробничий процес завершився наприкінці 2025 року.
Цього разу Снайдер відійшов від масштабних франшиз. Після роботи над супергеройськими стрічками DC та науково-фантастичними фільмами Netflix режисер повернувся до камернішої історії, у якій основний акцент зроблено на персонажах, насильстві, фотографії, травмі та виживанні.
Цікаво, що картина має хронометраж близько 135 хвилин. Для незалежного трилера це досить значна тривалість, і саме темп став одним із головних предметів дискусій після прем’єри.
Перші відгуки виявилися суперечливими
Після прем’єри на TIFF реакція критиків виявилася далеко не однозначною. Частина оглядачів визнає масштаб амбіцій Снайдера та його візуальний стиль, але водночас дорікає фільму надмірною тривалістю, мелодраматичністю та сценарними рішеннями.
- Оглядач JoBlo назвав стрічку своєрідним поєднанням жорсткого трилера та надмірно авторських епізодів. На його думку, у фільмі є матеріал для сильного бойовика, але загальна версія виявилася перевантаженою.
- Критик Баррі Герц із The Globe and Mail поставився до картини ще жорсткіше. Він порівняв її з переосмисленням «Тихого американця», але розкритикував важку манеру оповіді та окремі рішення Снайдера.
- Метт Негліа з Next Best Picture також звернув увагу на особливий статус проєкту ще до прем’єри: він називав його одним із найбільш особистих фільмів режисера та підкреслював, що Снайдер нарешті отримав можливість представити цей багаторічний задум незалежно від великих студій.
- Водночас не всі реакції були негативними. Ентоні Орландо відзначив сміливість Снайдера та його здатність створювати масштабні й виразні візуальні образи. На його думку, стрічка може бути нерівною та місцями надто мелодраматичною, але водночас демонструє бажання режисера вийти за межі звичного для нього кіно.
Серед головних претензій до фільму критики називають:
- надмірну тривалість;
- повільний темп окремих сцен;
- надмірну жорстокість;
- прямолінійні діалоги;
- поєднання реалістичного трилера з сюрреалістичними елементами;
- прагнення Снайдера підкреслити авторський стиль навіть там, де цього не потребує сюжет.
Попри неоднозначну реакцію, сама поява «Останньої фотографії» на TIFF стала важливою подією для режисера. Фільм прибув на фестиваль без укладеної угоди з дистриб’ютором і фактично виступає як проєкт, права на який потенційні покупці можуть придбати після фестивального показу. Саме TIFF у цьому випадку може стати для картини майданчиком не лише для критичного обговорення, а й для пошуку прокатника.
Поки що офіційної дати широкого прокату немає. Тож подальша доля фільму залежатиме від того, чи знайде Снайдер для нього студію або стримінговий сервіс, готовий придбати права.
Для режисера це може стати своєрідним експериментом: замість чергової великої франшизи він представив особисту історію, над якою працював роками, і дозволив їй пройти перше випробування перед фестивальною аудиторією. Незалежно від того, чи отримає «Остання фотографія» широкий прокат, прем’єра в Торонто вже повернула цей багаторічний проєкт у центр уваги кіноманів.
