Знайти свою нішу в Голлівуді — це окремий вид мистецтва. Іноді здається, що актори проходять цей шлях роками, змінюючи амплуа, ризикуючи, помиляючись і знову намагаючись. Саме так виглядає кар’єрна траєкторія Глен Пауелл, який із чарівного романтичного героя раптом вирішив приміряти на себе роль серійного вбивці у сатиричному трилері.
У центрі нашої уваги — Огляд фільму “Мисливиць за спадком”, стрічки, що намагається поєднати чорну комедію, соціальну сатиру і кримінальну драму. Чи вдалося це режисеру? І чи справді Пауелл готовий до темнішого кіно? Розбираємося без рожевих окулярів.
Читайте також: Романтичні комедії, які точно варто подивитись
Глен Пауелл: від “Топ Ган” до чорного гумору
Пауелл давно перестав бути просто симпатичним хлопцем із другого плану. Після успіху блокбастера Топ Ган: Маверік він закріпився в статусі актора великого екрану. Далі були романтичні комедії та амбітні проєкти, зокрема співпраця з Річард Лінклейтер над фільмом Hit Man.
Втім, коли актор спробував зайти на територію масштабної фантастики, експеримент виявився суперечливим. І от тепер — новий виклик: чорна комедія про спадщину, вбивства і класову нерівність.
Сюжет: коли родина — це перешкода
Фільм режисера Джон Паттон Форд, відомого за кримінальним трилером Емілі — злочинниця, натхненний класикою британського кіно — Добрі серця і корони.
Головний герой Бекет Редфеллоу — чоловік, якого відрікся багатий родовий клан. Патріарх (у виконанні Ед Гарріс) фактично викреслює його зі спадкового списку. І тоді Бекет вирішує: якщо не можна отримати спадщину чесно, можна прибрати всіх конкурентів.
Так, звучить як ідеальна основа для чорної сатири. Але на екрані все виявляється складніше.
Чорна комедія, яка не наважується бути чорною
Стрічку позиціонують як чорну комедію, однак гумор у ній надто обережний. Вбивства — переважно отруєння — виглядають стерильно, майже без наслідків. Глядачеві пропонують співпереживати герою лише тому, що він бідний, а його родичі — багаті й дратівливі.
Проблема в тому, що моральна дилема не загострюється. Ми не відчуваємо ні справжньої сатири на класову систему, ні безжальної іронії. Фільм ніби балансує між бажанням сподобатися широкій аудиторії і прагненням бути провокаційним — і зрештою не доходить до жодної крайності.
Акторський ансамбль: хто рятує ситуацію
Попри сценарні слабкості, акторський склад намагається витягнути матеріал.
У фільмі знялися:
- Маргарет Кволлі
- Джессіка Генвік
- Білл Кемп
- Тофер Грейс
Саме Маргарет Кволлі стає головною енергетичною силою фільму. Її героїня — хитра, майже фатальна жінка з нуарним відтінком — додає історії іронії та шарму. Вона грає з матеріалом сміливо, з підморгуванням, ніби розуміє, що ця історія потребує більше гостроти.
Білл Кемп у ролі єдиного родича, якого Бекет не може вбити, приносить до стрічки людяність. Його сцени — це ті рідкісні моменти, коли фільм раптом стає по-справжньому драматичним.
А ось Пауелл, на жаль, виглядає занадто серйозним. Його харизма працює у романтичних комедіях, але тут бракує відчуття небезпеки або внутрішнього конфлікту.
Структура через флешбеки: цікавий прийом, що не розкрився
Історія подається через розмову героя зі священиком у камері смертників. Цей прийом міг би додати глибини, іронії або хоча б драматичного напруження. Але флешбеки використовуються більше як декоративний інструмент, ніж як повноцінний драматургічний механізм.
Замість того щоб заглибитися в психологію Бекета, сценарій рухається поверхнею подій. Ми бачимо вбивства, але не відчуваємо внутрішнього розламу героя.
Порівняння з “Емілі — злочинницею”: різниця у сміливості
Особливо контрастно фільм виглядає на тлі попередньої роботи режисера — Емілі — злочинниця. Там темна енергія відчувалася в кожному кадрі, а головна героїня не боялася бути неоднозначною.
У “Мисливицях за спадком” бракує саме цієї безстрашності. Стрічка виглядає акуратною, продуманою, але занадто безпечною.
Чи варто дивитися?
Попри всі зауваження, фільм “Мисливець за спадком” не можна назвати провалом. Він має стильну візуальну складову, цікавий акторський склад і потенційно сильну ідею. Проблема в тому, що потенціал не реалізований повністю.
Якщо ви фанат Глена Пауелла і хочете побачити його в новому амплуа — цей перегляд може бути цікавим. Якщо ж очікуєте справжньої темної сатири у дусі британської класики — краще знизити очікування.
Підсумок
Огляд фільму “Мисливиць за спадком” показує стрічку, яка прагнула бути гострою чорної комедією про класову нерівність і спадщину, але залишилася десь посередині. Глен Пауелл продовжує шукати свою драматичну глибину, Маргарет Кволлі вкотре доводить свій талант, а режисер Джон Паттон Форд намагається повторити власний успіх — хоча цього разу без колишньої сміливості.
Фільм триває 1 годину 45 хвилин і має рейтинг R. І, можливо, саме глядачам вирішувати, чи стане він культовою чорною комедією, чи залишиться просто цікавим, але нерівним експериментом.
